З другого травня односторонні заборони на імпорт української аграрної продукції європейськими сусідами України має замінити обмеження від Брюсселя. Чого це коштуватиме Києву – і не лише в грошах?

“Коридори солідарності”, запроваджені ЄС і країнами-сусідами України, щоб допомогти їй експортувати зерно, є великим успіхом, заявляла наприкінці осені президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона хвалилася, що за пів року вони дозволили експортувати з країни понад 17 млн тонн зерна та іншої агропродукції, яка пішла і нужденним державам світу.

Крім того, “коридори”, за словами голови Єврокомісії, стали “дорогою життя” для української економіки, бо принесли 19 млрд євро валютної виручки. Для порівняння: сума фінансової допомоги, яку Україна отримала за весь 2022 рік від західних партнерів була лише удвічі більшою. Сама Єврокомісія разом зі Світовим банком та ЄБРР вклали у розширення можливостей “коридорів солідарності” понад 1 млрд євро.

Не пройшло і пів року, як Єврокомісії довелося залагоджувати кризу із заборонами на аграрний імпорт, що їх від середини квітня почали запроваджувати західні сусіди України, починаючи з Польщі, де спочатку заборонили навіть транзит, але згодом дозволили його – під конвоєм.

Попри те, що Єврокомісія одразу заявила, що зовнішня торгівля є компетенцією Брюсселя і що односторонні заборони на неї запроваджувати не можна, тиждень переговорів із п’ятьма східноєвропейськими членами ЄС завершився фактично узаконенням відмови від імпорту певної української продукції.

До чого домовилися?

Як повідомив віцепрезидент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс, із Болгарією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією досягнуто принципової домовленості щодо українського агроімпорту.

За нею, від 2 травня держави припиняють дію односторонніх заборон, а ЄС запроваджує свої – на імпорт до цих країн української пшениці, кукурудзи, рапсу та насіння соняшника.

При цьому імпорт до інших держав ЄС та транзит через територію п’яти прикордонних країн має відбуватися без обмежень, так само як і імпорт до третіх країн поза межами ЄС.

Заборона діятиме до 5 червня, але може бути (і, очевидно, буде) подовжена до кінця року.

Список продукції до заборони можуть розширити. Після вивчення того, якої шкоди вона завдає ринкам українських сусідів. У першу чергу, йдеться про імпорт соняшникової олії, але у “чорному списку” називають також молоко, м’ясо, яйця, мед.

Крім того, на переговорах у Брюсселі погодили й додатковий пакет допомоги фермерам п’яти країн на східному кордоні Євросоюзу на 100 млн євро, левову частку якого отримає Польща.

“Так і Україна збереже можливості експорту та продовжить годувати світ, і наші фермери не постраждають”, – заявила Урсула фон дер Ляйєн.

В Україні ж звертають увагу на те, що вся ця історія від початку суперечить Угоді про Асоціацію з ЄС. З цього приводу МЗС передало ноти до представництва ЄС в Україні та до посольства Польщі.

А Володимир Зеленський нагадав, що за всім уважно стежить Росія, яка зі свого боку блокує роботу “зернового коридору” у Чорному морі – другого шляху, яким Україна намагається експортувати продукцію свого сільського господарства.

“Це не лише порушує Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом, але й дає небезпечну надію Кремлю. Надію на те, що в нашому спільному європейському домі чиїсь помилкові рішення можуть панувати над спільними інтересами, – заявив Зеленський і застеріг, – зараз, коли Росія порушує свободу торгівлі, намагається заблокувати постачання аграрної продукції на світовий ринок, точно не час будь-кому слідувати за державою-злом, робити щось схоже”.

Крім традиційних затягувань із перевірками суден з українським збіжжям, Росія погрожує вийти із зернової угоди після 18 травня, терміну, який в Москві вважають завершенням домовленостей про “зерновий коридор”.

Скільки це коштуватиме Україні?

До війни АПК приносив Україні близько 20% ВВП та понад 40% валютної виручки. За даними Всеукраїнської аграрної ради, у 2022 році частка продукції АПК у загальній структурі експорту товарів зросла і становила близько 53% (тоді як металургійний експорт із зруйнованими заводами на південному сході та відсутністю можливостей для експорту морем просто обвалився).

Україна традиційно виробляє набагато більше, ніж споживає сама. Наприклад, споживання зерна в Україні за останні п’ять років перед війною становило не більше 15% від врожаю.

Під час війни, разом зі скороченням населення, споживання всередині впало ще більше.

Відтак, агровиробники кажуть про те, що цього року сіятимуть менше, “якщо його не можна вивезти”.

НБУ вже заклав у свої макроекономічні прогнози ризики від “ускладнення чи припинення роботи “зернового коридору”, а також загострення проблем, пов’язаних з обмеженнями імпорту продовольства окремими європейськими країнами”.

Там підрахували, що у ІІ кварталі аграрний експорт може зменшитися на 200 млн доларів.

“Звісно, втрати від поставок до країн-сусідів, які запровадили обмеження, будуть більш значними, але ми також враховували і можливості переорієнтації, в тому числі й за рахунок “зернового коридору”, – заявив заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук.

Втрати аграрного експорту у другій половині року в НБУ поки що не закладають в прогнози, однак там кажуть, що розуміють усі ризики.

Серйозний удар

Всі ці події є серйозним ударом по Україні, каже Олег Нів’євський, декан факультету магістерських економічних студій Київської школи економіки (KSE), асоційований член Центру досліджень продовольства та землекористування.

“Аграрна продукція є ключовою – принаймні зараз – в нашому експорті, – пояснює економіст. – Це буде тиснути на нашу національну валюту. Крім того, ще й на державні фінанси, бо це означає, що недоотримані доходи десь потрібно буде поповнювати. І ті самі донори будуть скидатися, щоб підтримати нашу економіку”.

Для самих виробників це означає, що за свою продукцію вони отримуватимуть ще менше грошей, а це вже удар по платоспроможності та ліквідності аграрних підприємств – власне, по тому, як вони купуватимуть пальне чи розраховуватимуться за кредитами.

“Вони будуть приймати серйозні рішення, що робити далі, бо невизначеність зростає, тим більше, що всі бачать, що зерновий коридор то працює, то не працює”, – каже економіст.

Очевидно, якась частина виробників спробує переорієнтуватися на продукцію із більшим ступенем переробки та доданої вартості. Але точно оцінити, скільки і яких саме, зараз важко.

Так само не просто зараз дати оцінку загальних втрат аграрного сектору від звуження можливостей для експорту. Але те, що вони будуть, вже очевидно.

Втрати, важливіші за гроші

Економічні втрати можуть виявитися меншими порівняно із тим, який підрив довіри до ЄС відкрила зернова криза на західних кордонах України, вважає Олег Нів’євський.

І саме цей аспект може виявитися важливішим за суто економічні втрати.

Попри всю підтримку з боку Євросоюзу, отакий “зерновий флешмоб”, каже він, надсилає негативний сигнал – “особливо нашим ворогам” – щодо єдності ЄС.

Попри те, що торговельна політика в Євросоюзі належить до компетенції центральних органів, окремі країни їх запровадили односторонньо, а ЄС лише “помахав пальчиком, сказав ай-яй-яй і нічого кращого не вигадав, ніж сказати: ви тут свої заходи заберіть, а ми таке саме запровадимо”, вважає Нів’євський.

“Війна війною, боротьба зі злом іде своєю чергою, але коли приходить час рахувати свої економічні інтереси, то внутрішні речі виходять на перший план”, – каже економіст, додаючи, що цей новий досвід варто врахувати у євроінтеграційних зусиллях.

Передвістя майбутніх бід

Але рушійною силою змін можуть бути не лише суто грошові міркування. Як пише оглядач польської Gazeta Wyborcza Вітольд Гадомський у статті “Сварка через українське зерно – передвістя майбутніх бід”, схоже, у польсько-українських відносинах все буде не так солодко, як раніше.

“Польські політики… дивляться на міжнародні політичні події історичного значення, такі як війна в Україні чи процес української інтеграції в західні структури, крізь призму внутрішньополітичної гри, – пише оглядач і пояснює:

Доречно підтримувати Україну проти агресора, доречно грати м’язами і закликати до більшої допомоги та жорсткіших санкцій з боку Західної Європи – і політики дотримуються цього імперативу. Доречно також відстоювати інтереси польських фермерів, навіть якщо це невелика група, і вимагати для них більшої підтримки з державних грошей, адже вибори виграють не у Варшаві, а в провінції”.

Оглядач також зазначає: українське сільське господарство досягає чудових результатів без субсидій та прямих виплат з боку ЄС, тоді як щороку польське сільське господарство отримує понад 3,3 мільярда євро дотацій з Брюсселя.

“Що буде, якщо українське сільське господарство щороку отримуватиме таку ж або більшу (через більшу в 2,5 рази площу) суму?”, – пропонує замислитися він.

Втім, як також показала історія із агарним експортом до Європи, Києву ще доведеться навчитися працювати в рамках ЄС так, щоб використовувати його правила і гроші собі на користь, – якщо прагнення стати членом Євросоюзу є серйозними.