Конфлікт Китаю й Тайваню продовжує набувати нових форм та значень
74 роки тому острів Тайвань став надійною гаванню для прибічників Націоналістичної партії Гоміндан, які зазнали поразки від комуністичного режиму внаслідок тривалої громадянської війни. За американської підтримки тайванці спромоглися показати світові економічне диво, що дало їм статус «азійського тигра», побудували демократію та стали глобальним лідером у виробництві напівпровідників.
За цей час по обидва боки Тайванської протоки сформувалися різні ідеології, але Тайвань та КНР співіснували у рамках статусу-кво: негласної автономії Тайваню. Принцип стратегічної невизначеності (strategic ambiguity) залишався одним із ключових у трикутнику США-Тайвань-КНР протягом тривалого часу (з 1949 року або з 1979 року, експерти мають різні думки щодо цього). Цей принцип полягає у збереженні балансу в стосунках США з Тайванем, з одного боку, та США з Китаєм – з іншого. За цих умов американська підтримка Тайваню та стримування Китаю щодо Тайваню не мали чітко окреслених меж. Проте зростання економічної, політичної та військової могутності Китаю, а особливо посилення його впливу в регіоні підштовхують США до перегляду цієї стратегії у напрямку створення принципу стратегічної визначеності (strategic clarity).
З початком повномасштабної російської агресії проти України питання військового конфлікту в Тайванській протоці набуло нових форм та значень. Війна в Україні змінила безпекові реалії в Європі та на євразійському континенті загалом. Зневажання росією існуючої системи міжнародного права і відмова від засудження агресора рядом країн, включаючи КНР, при бажанні може розглядатися як дозвіл на застосування військової сили задля досягнення своїх цілей. Російська агресія – це виклик для всієї міжнародної системи, наслідком якої є ревізія існуючого світопорядку.
Політика реформ і відкритості та глобалізація посприяли китайському економічному зростанню та укріпленню глобальних амбіцій КНР. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у своїй промові в інституті Меркатора напередодні візиту до Пекіна зазначила, що «Китай сьогодні є другою силою в світі, але він планує стати першим до 2049 року». Ці прагнення можуть викликати різні емоції. Але вже зараз точиться дискусія, чи готовий буде сильний Китай вирішувати свої територіальні диспути військовим шляхом, коли саме і за яких умов це може статися.
Відповідно до міжнародного рейтингу Global Firepower, КНР у 2023 році посідає третє місце в світі після США та росії у списку найпотужніших армій світу. Пекін активно модернізує всі компоненти своїх збройних сил, а також покращує їхні якісні й кількісні показники. Більше того, КНР є другою країною світу після США за розміром капіталовкладень в оборонну сферу. Відмічається також активізація програми розробки та виготовлення балістичних ракет. За даними Пентагону, у 2030 році на озброєнні КНР буде 440 військових кораблів. Хоча Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) не має бойового досвіду з 1979 року, така активна мілітаризація викликає занепокоєння не лише США, а й країн усього Індо-Тихоокеанського регіону.
КНР ніколи не розглядала Тайвань як незалежного гравця, виключно – як свою 23-ю провінцію. До речі, незалежність Тайваню на сьогодні визнають лише 13 країн світу. До 24 лютого 2022 року відносини між обома сторонами були відносно стабільними і прогнозованими. Пекін усіляко просував риторику «мирного возз’єднання», зосереджуючи увагу на зміцненні економічних, культурних та соціальних зв’язків. Багато тайванських виробництв локалізувалися на континенті, функціонує пряме авіасполучення. Однак війна путіна відкрила «ящик Пандори» щодо застарілих конфліктів. У Східній Азії спостерігається не лише загострення в Тайванській протоці, а й зростання напруги довкола довготривалого диспуту Японії з КНР за острів Сенкаку, що є стратегічно важливою територією для обох країн. Японія активно укріплює свої маленькі острови, які набули стратегічного фортифікаційного значення.
Важливість Тайваню набагато більша за Сенкаку як у геостратегічному, так і в ідеологічному відношенні. По-перше, КНР вважає його своєю історичною територією, а прагнення до незалежності називає сепаратизмом. Якщо в 2007 році більшість мешканців Тайваню називали себе одночасно китайцями і тайванцями (都是), то в 2022 році вже 60,8% підкреслюють свою тайванську ідентичність (臺灣人認同). У Пекіні розуміють, що затягування часу грає не на їхню користь. Про необхідність «мирного возз’єднання» Сі Цзіньпін активно говорить з 2017 року. На ХХ з’їзді комуністичної партії минулоріч риторика щодо Тайваню вже була більш рішучою: «Ми прагнемо до мирного возз’єднання, але ми не обіцяємо відмовитися від застосування сили та залишаємо за собою право вжити всіх необхідних заходів». По-друге, демократичний Тайвань є ідеологічною протилежністю КНР. Перехід Тайваню під контроль КНР буде дорівнювати ідеологічній перемозі Пекіна та іміджевим тріумфом особисто Сі Цзіньпіна.
Не останню роль відіграє і геостратегічне значення Тайваню. Острів належить до «першого острівного ланцюга», до якого разом із Тайванем входять Японські та Філіппінські острови. Контроль над Тайванем з боку Пекіна означатиме стрімке розширення сфери впливу Китаю не лише у Південно-Східній Азії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а й глобально у світі. Це також стане величезною репутаційною перемогою КНР на шляху утвердження його в ролі наддержави, до чого він прагне.
Третім важливим фактором для КНР у прагненні приєднати острів є економічні зиски. Технологічна війна, розпочата Трампом та активно підтримана адміністрацією Байдена, обмеження участі китайських вчених в американських дослідницьких проєктах все більше загострюють увагу Пекіна на інноваційних перевагах індустрії інформаційних технологій Тайваню. «Війна за чіпи» вже стала усталеним терміном, і Тайвань грає у цій боротьбі ключову роль.
Якщо до приїзду Ненсі Пелосі 2 серпня 2022 року ситуація вже мала певний градус напруженості на Тайвані через війну в Україні, то після «транзиту» американської спікерки Палати представників через острів ця напруга зросла багаторазово. В експертних колах період після цього візиту стали називати «Post-Pelosi Crisis». Джош Венгер, науковий співробітник Інституту Соціології Академії Сініка (Тайвань), в рамках соціологічного опитування встановив, що готовність захищати незалежність Тайваню, станом на серпень 2022 року, виявили 67,6% респондентів, готовність доєднатись до армії – 28%. Економічне зростання є більшим національним пріоритетом, аніж сильна армія. Довіра до своїх збройних сил на Тайвані нижча, аніж у Японії, Австралії та США. Жорстокість російської армії в Україні все ж значно вплинула на настрої тайванців щодо активної боротьби за незалежність. На острові панують наративи про те, що тайванці не будуть ризикувати своїм життям у разі атаки Китаю.
Навчання китайської армії з артилерійськими стрільбами в бік Тайваню стали яскравим прикладом «Post-Pelosi Crisis». Іншим показником стала кількість і частота заходів бойових літаків КНР у розпізнавальну зону острова Тайвань. Навчання, які проходили навколо Тайваню з 4 по 7 серпня 2022 року, фактично імітували блокаду острова. З серпня 2022 року значно зросла активність китайської авіації, зокрема перетин літаками так званої «середньої» лінії між материковим Китаєм та Тайванем. Останні навчання під назвою «Спільний меч», які Пекін провів з 8 по 10 квітня у відповідь на візит очільниці Тайваню Цай Їнвень до Каліфорнії, хоч і транзитом, та її зустріч зі спікером палати представників США Кевіном Маккарті – мали ще більш демонстративний характер щодо можливої тактики КНР по відношенню до Тайваню. Але цього разу – вже із залученням авіаносця та кораблів групи підтримки.
Китай не соромився показати, що удари по ключових військових, енергетичних і політичних центрах, а також блокада можуть стати ключовими методами у війні, а також те, що Пекін врахував усі помилки росії під час вторгнення в Україну. Лише 180 км віддаляє Тайвань від материка. Це ставить НВАК у більш вигідне становище у сценарії бліцкригу в порівнянні з силою можливої військової протайванської коаліції на чолі зі США. У цьому контексті дієвим механізмом протидії, який розглядає американська сторона, є залучення територій Гуаму, Японії та Філіппін для розміщення необхідних військових засобів стримування.
КНР не виключає війни як основного засобу вирішення питання Тайваню і розширення сфери свого впливу. Ця риторика вже укріпилась в китайських засобах масової інформації, що викликає підтримку населення та підсилює націоналістичні настрої. Ймовірність санкцій є стримуючим фактором. Застосування сили буде вартувати Сі Цзіньпіну його «Китайської мрії» – курсу на велике відродження китайської нації, яке потребує постійного економічного прогресу. Військова інтервенція призведе до втрати ринків демократичних країн, яку Китай буде намагатись мінімізувати, проводячи надскладну амфібійну операцію пошуку альтернативи.
Експрем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе колись казав: «Якщо у Тайваню є проблеми, то і в Японії є проблеми», вбачаючи неминучість втягнення своєї країни у війну, якщо вона спалахне в регіоні. Американська сторона не раз озвучувала в публічній площині, що стане на захист острова, як це передбачає Закон про відношення з Тайванем, ратифікований Конгресом США в 1979 році. Але настрої на Тайвані щодо цього більш песимістичні. У разі проголошення незалежності Тайваню є впевненість, що США нададуть зброю у відповідь на військову агресію КНР, але участь американської армії у конфлікті вважається менш імовірною. Більш реалістичним вбачається «український сценарій» підтримки.
Очільник МЗС Тайваню Джосеф У під час свого нещодавнього інтерв’ю CNN зазначив, що окрім застосування сили, КНР може вдатись до інших методів приєднання Тайваню без військового втручання. Мається на увазі дипломатичний шлях через зниження градусу напруги на міжнародних майданчиках, що має за мету знаходження нової формули статусу-кво. Пекін уже активно залучає європейських політиків, які не мають зобов’язань щодо Тайваню. Риторика президента Франції Емманюеля Макрона після візиту до Пекіна це підтверджує. У тексті виступу Жозепа Борреля, що готувався до візиту в Пекін 13 квітня, є наступний меседж до Сі Цзіньпіна: «Позиція Європейського Союзу послідовна і чітка. Ми залишаємося принципово відданими політиці «Єдиного Китаю». Ми не бачимо підстав ставити це під сумнів і маємо знизити напругу. Необхідно уникати словесних спалахів і провокацій, які можуть підігріти недовіру. Однак будь-яка спроба силою змінити статус-кво буде неприйнятною».
Є ще один спосіб «мирного возз’єднання» – через внутрішньо-тайванську політичну конкуренцію. Наступного року на Тайвані вибори. Є велика вірогідність перемоги партії Гоміндан, яка має більш лояльні погляди на відносини з КНР. До речі, експрезидент Тайваню Ма Їнцзю, представник цієї політичної сили, нещодавно відвідав КНР на свято Цінмін (清明节) – день поклоніння пращурам. Багато хто прокоментував цей візит як частину передвиборчої кампанії партії. Це був перший візит тайванського політика такого рівня до материкового Китаю з 1949 року.
Чи буде знайдений статус-кво у нову еру Сі Цзіньпіна? Чи погодиться Тайвань на гонконгський сценарій «одна країна, дві системи»? Поки відповідей немає, світова спільнота має докладати усіх зусиль задля недопущення ще однієї війни на нашому континенті, яка може перерости у Третю світову.
Віта Голод, голова правління Української асоціації китаєзнавців Дмитро Бурцев, запрошений вчений Інституту Європейських та Американських студій Академії Сініка, Тайвань