Європейські лідери один за одним їдуть до Китаю, щоб зустрітись з його лідером Сі Цзіньпіном, який нещодавно відвідав президента Володимира Путіна в Москві. Європейців турбує зближення їхнього найбільшого торговельного партнера з Росією, яка веде війну в Європі, та конфлікт Китаю з Америкою – головним союзником ЄС.

Слідом за німецьким канцлером та іспанським прем’єром до Пекіна в середу виїхали французький президент Еммануель Макрон та очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вони намагатимуться переконати Сі не підтримувати зброєю чи грошима війну Путіна проти України, а ще краще – змусити російського президента до миру, пише ВВС.

Європа допомагає Києву відбивати російську агресію та зацікавлена у якнайшвидшому закінченні війни, але за умови відновлення територіальної цілісності України. Проти цього виступає Кремль, за спиною якого стоїть Китай.

Європейці намагаються переконати Китай у тому, що у питаннях війни та миру в Європі ЄС – самостійна сила, а не тінь США, головного китайського ворога. А також донести основну думку – ми готові до співпраці, але все може різко змінитися, якщо Китай перетне межу і вирішить надати Путіну військову підтримку.

У колишніх європейських візитерів не вийшло. Чи вийде у Макрона з фон дер Ляєн?

Китай і Путін

На початку війни Макрон постійно телефонував Путіну, однак за рік контакти між ЄС, США і Кремлем зійшли нанівець, а позиції настільки непримиренні, що в Європі все більше говорять про те, що ситуацію з мертвої точки здатен зрушити саме Китай, а єдиний лідер, що має вплив на Путіна, – це Сі.

“Очевидно, що Китай – одна з небагатьох країн на планеті, а можливо, і єдина країна у світі, здатна зламати перебіг цього конфлікту, причому в обидві сторони”, – описав позицію Франції чиновник з адміністрації Макрона перед візитом.

“Ми хочемо уникнути найгіршого, і тому нам потрібно поспілкуватися з ними (китайцями), викласти нашу позицію та визначити простір для маневру, щоб спробувати визначити варіанти пошуку шляхів завершення цієї війни у середньостроковій перспективі”, – сказав він.

Ключова роль Китаю пояснюється тим, що у Сі з’явилися нові важелі тиску на Кремль, оскільки Путін поставив ізольовану від Заходу російську економіку в залежність від Китаю. Будь-який результат війни, включно з поразкою Росії, не змінить цього факту, оскільки Захід не збирається знімати санкції та рішуче намагається злізти з російської нафтогазової голки.

З іншого боку, Сі може схилити шальки терезів і на користь Кремля, якщо надасть йому військову підтримку і допоможе обходити західні санкції. Поки що ні того, ні іншого не сталося.

Макрон спробує переконати Сі не робити цього й надалі.

“Ми скажемо прямо: хоч би якою була спокуса піти на зближення з Росією, цю межу перетинати не треба”, – цитує Reuters високопоставленого французького дипломата.

Чи можливий мирний план

Китайське МЗС перед візитом Сі до Москви виклало своє ставлення до війни в Європі. Хоча документ з 12 пунктів іноді називають китайським “мирним планом”, до плану він не дотягує, а лише затверджує китайську позицію.

“Китай виставляє себе миротворцем, але не особливо активно: Сі в Москві навіть не прикидався, що вірить у його реалістичність. Проте деякі європейські керівники вважають за корисне вдавати, що вони вірять у нього, і готові обговорювати. З тактичних міркувань”, – зазначає Ендрю Смолл з американського Фонду Маршалла (German Marshall Fund).

На його думку, Китай вдає, що зацікавлений у врегулюванні – сподіваючись, що Захід відразу відкине його план і виставить себе у поганому світлі розпалювача війни. Візити європейців, з-поміж іншого, покликані позбавити Сі цього аргументу.

Обговорення мирних ініціатив все одно заведе дискусію в глухий кут, адже європейці підтримують позицію Києва – жодного перемир’я, що закріплює поточний стан справ на фронті й фактичну здачу окупованих територій Росії.

Минулого тижня саме про це іспанський прем’єр Педро Санчес говорив у Пекіні Сі Цзіньпіну. На запитання, що сказав йому китайський лідер, Санчес відповідати відмовився.

Поки що європейцям вдалося домогтися від Сі лише заяв про неприпустимість ядерної ескалації. Однак це не зупинило Путіна – він зібрався розміщувати ядерну зброю у Білорусі.

“Деякі європейські лідери мають ілюзії щодо того, що заяви Пекіна якось впливають на російську ядерну стратегію, – зазначає Янка Ортель, керівниця азійських досліджень у центрі European Council on Foreign Relations (ECFR). – Серйозні китаїсти у це не вірять”.

Навіщо Китай Європі, а Європа – Китаю

Головний суперник Китаю – США. Дві найбільші економічні та військові держави планети посварилися через Тайвань, торгівлю, права людини та боротьбу за технологічну перевагу, внаслідок чого світ знову опинився на межі холодної війни.

Європу ж Китай розглядає як васала Америки. Зближення з нею відповідає стратегічній цілі Сі – послабити свого головного ворога США, розколоти західну коаліцію та зберегти доступ до західних технологій і багатих споживачів у ЄС – третю економіку світу після американської та китайської.

Європа, зі свого боку, не прагне рвати зв’язку з Китаєм, як США. Але вона побоюється, що якщо Китай почне озброювати Путіна, США запровадять санкції проти Китаю і наполегливо запропонують Європі зробити те саме.

Тому ЄС прагне вийти з американської тіні й утвердитися як самостійний гравець у відносинах з Китаєм. Це – основна мета низки європейських візитів до Пекіна, після яких запланований ще й саміт ЄС-Китай у червні-липні.

Однак на відміну від колег по “Великій сімці” – США, Канади, Японії та Британії – 27 країн ЄС не мають чітко сформульованої позиції щодо Китаю.

Першу спробу зробила перед поїздкою до Пекіна очільниця Єврокомісії. У програмній промові фон дер Ляєн представила жорстку позицію: Європа хоче співпрацювати з Китаєм, але проблем все більше, оскільки китайська Компартія поступово переходить від відкритості та інтеграції до закритості та самоствердження, у тому числі силою.

Загалом усі європейські лідери погоджуються з цією позицією, переконаний Ендрю Смолл з Фонду Маршалла. Багато хто не наважився б так жорстко виступати проти Китаю від свого імені, але єдиним фронтом під прапорами ЄС – цілком.

Проблема лише в тому, що Китай не поспішає вірити у єдність та самостійність ЄС, додає Янка Ортель з ECFR.

“Риторика європейців стосовно Китаю еволюціонує, але насправді мало що змінюється. Німецька економіка – гарний приклад, її залежність від Китаю досі зростає”, – сказала вона у розмові з Ендрю Смоллом.

“А значить, китайська влада поки що не повірила в зміну політики. Пекін, як і раніше, вважає, що в Європі достатньо країн, які можна залучити на свій бік вигідними бізнес-пропозиціями”.

Приглянути за Макроном

Франція – одна з таких країн, оскільки її президент Макрон вважає себе головним європейським лідером-візіонером і схильний до гнучкості задля досягнення результату.

“Макрон вірить у свою здатність впливати на світових лідерів, він намагався переконати і Путіна, і Дональда Трампа. Сумнівні результати не відбили у нього бажання спробувати ще раз, тепер уже з Сі Цзіньпіном”, – каже Янка Ортель з ECFR.

Щоб у процесі Макрон не відступив від загальноєвропейської лінії й не дозволив Сі розколоти єдність ЄС, що ледь намітилася, у поїздці його супроводжує фон дер Ляєн.

“Вона виступила з виключно різкою та доволі похмурою оцінкою пріоритетів китайської компартії, – сказала Ортель. – Навіть якщо Макрон не поділяє таку чітку позицію, його простір для маневру на переговорах у Пекіні буде обмежений її присутністю”.

“Фон дер Ляєн зможе продемонструвати Сі Цзіньпіну, що йому не вдасться ні про що домовитися з Макроном за спиною Євросоюзу, – погоджується Ендрю Смолл з Фонду Маршалла. – До того ж її присутність заспокоїть владу тих країн ЄС, які скептично ставляться до реверансів Макрона на адресу Путіна та Сі”.

Експерти поки що сумніваються в тому, що європейські лідери переконають Сі змінити позицію щодо війни Росії проти України, адже їм ще доведеться переконати його в тому, що ЄС діє згуртовано і самостійно, а не в тіні США.

“Візити демонструють бажання ЄС координувати позицію, однак досі незрозуміло, що Європа вважає власною червоною лінією для Китаю у підтримці Росії, і якими будуть наслідки, якщо Китай її перетне”, – сказала Янка Ортель з ECFR.

Успіх візиту Макрона та фон дер Ляєн не гарантований, каже вона.

“У найгіршому випадку Китай побачить не загрозу подальшого розриву з Європою, а шанс використати свої відносини з Росією як важіль тиску на ЄС”.