Після Другої світової США були найрозвиненішою економікою й вважали свої збройні сили такими ж всемогутніми. Однак армія Північного В’єтнаму здобула перемогу над військовою машиною США.

Історики, військові та політики досі не можуть однозначно відповісти на запитання: чому американці програли війну?

У 50-ту річницю виведення військ США з В’єтнаму ВВС зібрала кілька думок експертів з цього приводу.

Передісторія

Все почалося з 1940-х років, коли комуністи воювали з французькою колоніальною владою, й завершилося 1975 року падінням Сайгона. Період, який американці називають “В’єтнамською війною”, а в’єтнамці – “Американською”, – тривав з 1965 по 1973 роки, доки тривала американська інтервенція.

Комуністичні сили, що базувалися на півночі, під проводом Хо Ши Міна в 1954 році перемогли французів. Були підписані угоди, що розділили країну на комуністичний північ і проамериканський південь. Між ними пролягала демілітаризована зона. Через п’ять років комуністи розпочали партизанську війну на півдні країни.

Керівництво Америки, посилаючи солдатів до Азії, побоювалося стрімкого поширення комунізму за “принципом доміно” – якщо комуністична ідеологія переможе в одній країні, то швидко переможе в інших. В’єтнамська війна була довгою та кривавою.

За оцінками Ханоя, загалом за роки бойових дій у Північному та Південному В’єтнамі загинули 4 мільйони цивільних та понад мільйон людей, що воювали на боці комуністів.

А, за даними США, що відображає “американський” період війни, з 1965 по 1973 рік у боях загинуло до 250 тисяч солдатів Південного В’єтнаму.

Понад 58 тисяч американців загинули чи зникли безвісти.

Непідйомне завдання

Вести війну на іншому кінці світу було справді грандіозною справою.

Як зазначають історики, у розпал конфлікту на території В’єтнаму були понад півмільйона солдатів та офіцерів сил США.

Вартість цієї військової кампанії була дивовижною: загальні витрати на війну оцінювалися в 686 мільярдів доларів (понад 950 мільярдів доларів у сьогоднішніх грошах).

Люк Міддап, фахівець із зовнішньої й оборонної політики США із Сент-Ендрюського університету у Великій Британії, каже, що у перші роки війни американці були налаштовані оптимістично.

“Уряд США аж до 1968 року був переконаний, що врешті-решт переможе”, – розповів він ВВС.

Однак поступово це переконання слабшало — особливо його підірвав широкомасштабний наступ комуністів у січні 1968 року.

А відсутність фінансової підтримки Конгресу остаточно звела нанівець зусилля США і зрештою змусила американців 1973 року повністю вивести свої бойові частини.

Пекельні джунглі

“Будь-якій великій армії було б важко воювати в тих природних умовах, у яких опинилися солдати США”, – визнає Люк Міддап.

“Існує міф, що бійці Північного В’єтнаму в джунглях почувалися, як риба у воді, тоді як для армії США це була справжня проблема. Це ніколи не було правдою, – каже Люк Міддап. – Для місцевих війна в джунглях теж була випробуванням”.

За словами науковця, більш важливим було те, що саме повстанці незмінно обирали час і місце бою. Вони могли відступити у безпечні сховища через кордон у Лаосі та Камбоджі, куди силам США зазвичай було заборонено йти.

Однак професор Туонг Ву, керівник кафедри політології Орегонського університету, вбачає причину поразки США в іншому – у надмірній зосередженості на боротьбі з партизанами В’єтконгу.

“Південні повстанці ніколи б не змогли перемогти Сайгон, – сказав він ВВС. – Але ця стратегічна помилка, за його словами, дозволила регулярним військам Північнов’єтнамської армії увійти на південні території, і саме ці сили виграли війну”.

Антивоєнні протести в США

Цей конфлікт часто називають “першою телевізійною війною”, а рівень його висвітлення в ЗМІ був безпрецедентний.

За даними Національного архіву США, у 1966 році 93% американських сімей мали телевізор, а матеріали, які їм показували, були менш цензурованими й більш оперативними, ніж під час попередніх конфліктів.

Глядачі побачили війну майже в режимі реального часу.

Але, починаючи з 1968 року, висвітлення війни було переважно негативним – вбитих, покалічених і закатованих цивільних показували на телебаченні й в газетах.

Багато американців були шоковані й виступили проти війни. Протести охопили всю країну.

Під час однієї з таких демонстрацій 4 травня 1970 року національні гвардійці застрелили чотирьох студентів в університеті штату Кент в Огайо. Однак це ще більше налаштувала людей проти війни.

Надзвичайно непопулярним кроком був призов молодих чоловіків.

А фото трун з американськими солдатами, що поверталися додому, лише погіршували ситуацію. Близько 58 тисяч американських військовослужбовців загинули або пропали безвісти під час війни.

Професор Ву вважає, що в цьому сенсі демократія зіграла проти США.

“США і Південний В’єтнам не могли формувати громадську думку так, як це робили комуністи, – каже він. – В них працювала потужна система пропаганди. Вони закрили кордони і придушили інакомислення. А противників війни кидали до в’язниць”.

Хімічна зброя

Це був надзвичайно жорстокий конфлікт, під час якого США застосували жахливі види зброї.

Американці за допомогою хімічних речовин, а саме Agent Orange (суміші дефоліантів й гербіцидів), знищували листя в джунглях. А живу силу супротивника спалювали напалмом (нафтохімічною запальною речовиною, що горить при температурі 2 700 °C й “чіпляється” за все, чого торкається).

В’єтнамцям доводилося тижнями сидіти в укриттях через американські бомбардування. Коли вони виходили назовні, дерева довкола були вже без листя.

У підсумку В’єтнам постраждав від застосування хімічної зброї більше за будь-яку іншу країну в світі.

Одним з найжахливіших випадків насильства, скоєних проти цивільних, була різанина 1968 року.

Рота американських солдатів вбила понад 500 мешканців села Май Лай, зокрема жінок і дітей.

Велика кількість загиблих серед цивільних відштовхнула місцеве населення, яке не завжди підтримувало комуністів.

“Переважна більшість жителів Південного В’єтнаму не були переконаними комуністами – вони просто хотіли жити своїм життям без війни”, – каже Люк Міддап.

Низький бойовий дух

Міддап вважає, що симпатики комуністів були значно більш зацікавлені у перемозі, ніж ті, що воювали на боці Південного В’єтнаму.

“Про це свідчить величезна кількість допитів полонених комуністів, – пояснює він. – Вони вважали, що воюють за патріотичну справу – возз’єднання країни під єдиним урядом”.

Здатність комуністичних сил продовжувати боротьбу попри величезні втрати, можливо, також свідчить про силу їхнього морального духу.

Понад мільйон бійців Північного В’єтнаму і В’єтконгу загинули під час війни, проте комуністи, схоже, змогли відновити їхню чисельність.

Професор Ву теж визнає, що ідеологічна обробка північних військ зробила свою справу.

“Їм вдалося змусити людей повірити у свою ідею. Завдяки пропаганді вони змогли перетворити людей на кулі”.

Корупція і непопулярність уряду Південного В’єтнаму

Люк Міддап вважає, що однією з визначальних проблем Південного В’єтнаму була відсутність довіри до уряду та асоціація його з колишньою колоніальною державою.

“Поділ між Північним і Південним В’єтнамом завжди був штучним, викликаним Холодною війною, — каже він, — немає жодних культурних, етнічних чи мовних причин для поділу В’єтнаму на дві країни”.

Коли ж на півдні почала домінувати релігійна меншість – католики, це зробило південнов’єтнамську державу непопулярною серед більшості населення, які сповідували буддизм.

Це, на думку вченого, призвело до кризи уряду, який більшість в’єтнамців розглядали як спадщину французького колоніалізму.

“Сама присутність півмільйона американських військовослужбовців підкреслює той факт, що цей уряд у всіх сенсах покладався на іноземців”, – додає Міддап.

Друга велика проблема – корупція.

“Від моменту свого створення [Республіка В’єтнам] була неймовірно корумпованою державою. А величезні вливання фінансової допомоги США з 1960 по 1975 рік лише посилили корупцію й спотворили економіку Південного В’єтнаму”, – зазначає науковець.

Це мало серйозні наслідки для збройних сил.

“Це означало, що США ніколи не змогли б створити надійну, компетентну південнов’єтнамську армію”, – пояснює він.

Тож постає питання, чи варто було взагалі посилати американські війська для підтримки такої держави.

Різні основи

Однак професор Ву не погоджується з тим, що поразка Півдня була неминуча.

“Було багато корупції, але не на тому рівні, що призвів би до поразки у війні. Загалом південнов’єтнамська армія воювала добре”, – стверджує він.

Для професора Ву вирішальним фактором була здатність Півночі триматися на тотальній воєнній основі протягом дуже тривалого часу – концентрація зусиль, з якою більш ліберальний Південь не міг зрівнятися.

“США і Південний В’єтнам просто не змогли сформувати громадську думку так, як це зробили комуністи, – каже професор Ву. – Там люди вірили у війну і менше знали про жертви”.

Важливо, додає він, що фінансова й військова підтримка Півночі з боку Радянського Союзу та Китаю не похитнулася, тоді як США припинили підтримувати Південь.