Європа поступово прокидається перед загрозою руйнівної агресії Володимира Путіна, але разом із тим, попри своє багатство і промислову потужність, надто повільно розгортає свій оборонний сектор, пише Washington Post.

Видання аналізує кроки, які роблять європейські країни і зокрема члени НАТО, щоб допомогти Україні і посилити свою безпеку. І доходить висновку, що, попри певний прогрес, їхні зусилля залишаються млявими.

Позитивною новиною стала знакова угода, за якою Європейський Союз виділив 2,2 млрд доларів США, щоб відправити 1 мільйон артилерійських снарядів в Україну протягом наступного року та одночасно збільшити їхнє виробництво, пише Washington Post.

Запаси 155-мм гаубичних снарядів України скорочуються зі швидкістю приблизно 3000 щодня, що дорівнює 1 мільйону за 12 місяців. ЄС хоче скоординованими зусиллями збільшити виробництво боєприпасів втричі.

Ініціатива була запропонована Естонією і стала історичним кроком для ЄС. Після неспровокованого нападу Росії на Україну багато європейських країн відмовилися від її нафти і газу та почали постачати Україні зброю.

Той факт, що Фінляндія та Швеція порушили десятирічну традицію нейтралітету та подали заявки на вступ до НАТО, означав кардинальні зміни у європейських поглядах на Росію.

Їхнє почуття безпеки похитнулося, пише автор аналітичної колонки.

Млявий прогрес

Водночас Європа залишила без уваги довгострокові проблеми оборонної промисловості в більшості країн ЄС.

Щорічний звіт НАТО, опублікований минулого вівторка, детально описав “млявий прогрес, досягнутий більшістю європейських союзників Вашингтона у збільшенні витрат на військові сили та обладнання”.

Аналізуючи низьку ефективність оборонної промисловості європейських країн, Washington Post наводить такі факти:

• Минулого року країни НАТО збільшили свої витрати на оборону лише на 2,2%, що є найменшим стрибком з 2015 року.

• Жодна з найбільших економік європейського континенту не досягла спільної мети альянсу виділити принаймні 2% економічного виробництва на оборону. Цю мету було встановлено дев’ять років тому після анексії Путіним Криму і східної частини України.

• На Сполучені Штати припадає близько 54% сукупного валового внутрішнього продукту 30 країн-членів НАТО і водночас 70% загальних витрат на оборону. Окрім Сполучених Штатів, чиї витрати на оборону становлять приблизно 3,5% ВВП, лише Велика Британія, Польща, Греція та країни Балтії перевищують 2% поріг, якого всі члени альянсу погодилися досягти наступного року.

Як пише видання, яскравим прикладом величезного розриву між заявленими намірами та реальними діями стала обіцянка канцлера Німеччини Олафа Шольца, озвучена через кілька днів після вторгнення російських військ в Україну, що Берлін витратить додаткові 100 млрд євро на оборону протягом чотирьох років.

“Але навіть Німеччина, четверта за величиною економіка світу та європейський промисловий “двигун”, не змогла розпочати військове промислове виробництво у терміни, які відповідають надзвичайним потребам України”, – зазначає Washington Post.

Це наслідок простою протягом 30 років військових промислових конвеєрів, а також роздутого бюрократичного апарату, що перешкоджає багаторічним спробам реформ.

Щодо топових бойових танків Leopard 2, які так чекає Україна, на сьогодні зібрана для транспортування зі складів по всій Європі лише жменька. Більшість із них у жахливому стані і потребує ремонту, як і багато іншої військової техніки в запасах ЄС, пише американське видання.

“Континент пробуджується надто повільно, а його спільні зусилля щодо власної безпеки та оборони України є надто млявими”, – підсумовує Washington Post.