Важливим є аналіз питання стосовно блокування Російською Федерацією резолюцій Ради Безпеки ООН щодо України. Це не нова і очікувана практика, що склалася, коли найважливіший орган ООН паралізований через політичні інтереси одного з його постійних членів, що має право вето.
Проте сьогодні війна проти України виводить проблему на новий рівень і новий вимір, оскільки постійного члена Ради Безпеки ООН – Росію – звинувачують у злочинах проти людства та геноциді.
На перший погляд здається, що ситуація зайшла у глухий кут, тому що для зміни системи Ради Безпеки ООН потрібна згода всіх постійних членів. Нагадаємо, що система постійних членів РБ була створена з огляду на них, як на захисників міжнародного миру і безпеки. Тепер очевидно, що одна з країн – членів РБ штовхає світ на межу Третьої світової війни.
Отже, чи є вихід у даній ситуації і чи можна віднайти певні механізми в самій системі ООН для розв’язання проблеми?
Проаналізувавши події, що склалися, а також відповідні міжнародні документи, слід звернути увагу на наступні компоненти системи міжнародного буття, які можуть стати в нагоді до наближення його засад щодо розв’язання проблем в інтересах України.
По-перше, це обов’язок доброї волі. Отже, це обов’язок сумлінності. Стаття 2 Статуту ООН встановлює зобов’язання, що всі члени, щоб забезпечити всім права та вигоди, які випливають із членства, мають сумлінно виконувати взяті на себе зобов’язання відповідно до Статуту [1]. Ця ж формула згадується в Преамбулі резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо агресії проти України [2]. У цій резолюції Генасамблея ООН самим рішучим чином засуджує агресію Російської Федерації проти України та вимагає щоб Росія негайно припинила застосування своєї сили проти України і утримувалася від незаконних погроз чи застосування сили проти будь-якої держави-члена ООН.
Сумлінність відіграє важливу роль у зверненні України до Міжнародного Суду, в якому вона стверджує, що юридичні аргументи, наведені Росією для виправдання вторгнення, суперечать добросовісній реалізації Конвенції про геноцид 1948 року.
Таким чином, згадане вище положення Статуту ООН може стати основою для правового аргументу протидії агресору, постійному члену Ради Безпеки.
По-друге. Принцип неприпустимості зловживання правом [4]. Відповідно до нього постійний член Ради Безпеки ООН (у данному випадку агрессор) – не має права блокувати подальші резолюції Ради Безпеки, спрямовані на виконання основної мети цієї установи всупереч інтересам постійного члена Організації. Застосування права вето становило б зловживання процедурою для перешкоджання виконанню основної відповідальності Ради Безпеки, і його слід вважати невідповідним.
По-третє. Росія як правонаступниця СРСР.
Чому Росія є правонаступницею Радянського Союзу?
Відповідь полягає в тому, що після розпаду СРСР у 1991 році Сполучені Штати Америки розглядали Російську Федерацію як державу – правонаступницю СРСР.
Інших правових підстав чи документів, на яких ґрунтується правонаступництво, немає.
Росія була визнана де-факто правонаступницею насамперед через страх США перед радянським ядерним спадком. У результаті:
(1) Росія успадкувала радянське місце в Раді Безпеки ООН.
(2) Росія прийняла всі міжнародні договори та зобов’язання Радянського Союзу.
(3) Росія стала єдиною ядерною державою на пострадянському просторі та здійснила разом із США деякі заходи щодо ядерного роззброєння.
Оскільки немає правового документа, на підставі якого Росія є правонаступницею Радянського Союзу як постійний член Ради Безпеки ООН, цей фактичний статус може бути переглянутий на підставі порушень двох вищезгаданих принципів.
Наприклад, Тайвань був замінений Китайською Народною Республікою в Раді Безпеки в 1971 році. Для цього знадобилося дві третини голосів Генеральної Асамблеї. Таким чином, є прецедент. І такі зміни можливо здійснити за міжнародної волі.
Підбиваючи підсумок, зазначимо наступне.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо агресії проти України відкрила нові правові шляхи, результати яких можуть захистити нашу державу.
За останні кілька місяців багато впевненостей і засад, на які спиралася міжнародна спільнота, почали руйнуватися, залишаючи простір для майбутніх дій.
На наше глибоке переконання, настав час переглянути права постійних членів Ради Безпеки ООН, включно з правом вето.
Чекаленко Л.Д.
доктор політичних наук, професор, ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України».