Поки лідери Європи повторювали заїжджені заяви про важливість діалогу і необхідність дотримання зважено-обережної риторики щодо хазяїна Кремля, намагаючись уникнути ескалації у ще більш загрозливіших масштабах, поки НАТО бажало уникнути війни, Путін її вже веде.

Час на усвідомлення масштабу загрози та розмірковування над можливими наслідками вже вичерпаний. Розпочалась фаза двостороннього протистояння на взаємознищення. Йдеться вже не лише про війну України з Росією, а й про протиборство двох світоглядів – тоталітарного і демократичного. Через 26 днів агресії західний світ мав зрозуміти що апелювати до кремлівського злочинця з проханням припинити війну та вивести свої війська з України – все одно, що стояти осторонь маніяка та умовляти його припинити насильство.

Фактична поразка армії РФ на українському воєнному театрі загнала  щура в кут, коли від безвиході та озлобленості він вбиває мирних жителів в Україні та вже почав погрожувати країнам НАТО. Російським лідером керує бажання подолати те, що він вважає приниженням Московії у 1990-х роках, а також переконання, що Захід сповнений рішучості не дозволити Росії розвиватися.

Вже на 5-й день вторгнення в Україну Путін надав наказ привести російські ядерні сили в «особливу бойову готовність», що мало на меті нагадати західним країнам про наявність у Росії ядерної сокири, якою вона не лише розмахується, але й може закинути у будь-який європейський город.

На цьому фоні російська пропаганда активізувалась щодо ідеї ядерної війни серед свого електорату, а ядерна риторика російських державних чиновників стала відвертою. Так, гендиректор «Росії сьогодні» Дмитро Кисельов, говорячи про переведення «ядерної тріади» на особливий режим, стверджував, що «Путін попереджав і лякати Росію не треба. Усього наші підводні човни здатні випустити понад півтисячі ядерних боєголовок, що гарантовано знищують США та всі країни НАТО на додачу. Це, за принципом, навіщо нам світ, якщо в ньому не буде Росії».

Нещодавно посол Росії у Боснії та Герцеговині Ігор Калабухов озвучив загрози на адресу країн НАТО про готовність Кремля реагувати на зміни геостратегічної ситуації в Європі: «Якщо Брюссель вирішить поставити туди ядерні ракети, Москва залишає за собою право реагувати». У відповідь на запитання журналістів, чому Росію «не турбують» суміжні з нею країни, які вже входять до НАТО, посол відповів, що Росія має плани проти країн альянсу.

Заява першого заступника голови Комітету Ради Федерації з міжнародних справ Володимира Джабарова щодо намірів Росії денацифікувати НАТО свідчить про те, що окупація України не є кінцевою метою російських злочинців. Наступними можуть стати країни Балтії та Польща.

Путін розуміє, що економічний пул європейського санкційного пакету лягає важким тягарем на російську економіку та може прискорити підбурення власного населення до протестів, підштовхуючи тим самим до більш рішучих дій Кремля на балтійському та польському напрямах.  Так, санкції залишили у повній ізоляції російський анклав – Калінінградську область. У цьому Москва вбачає пряму загрозу для цієї території та має намір прокласти сухопутний коридор з території Білорусі до Калінінградської області через Литву. Вказане Кремль пояснюватиме необхідністю створення гуманітарного сухопутного коридору до Калінінграда.

У Москві вважають цілком реалістичним сценарій виходу через білоруські Гродно та Ліду у напрямку литовських Алітуса та Марьямполе з виходом через Вілкавішкіс на Калінінградську область. На всю операцію з прокладання сухопутного коридору Москва відводить 48 годин, решта часу – це закріплення позицій та створення зони безпеки. Якщо Росія закріпить свої позиції у Сувальському коридорі, вона зможе відрізати Литву, Латвію і Естонію від решти Європи і союзників по НАТО.

Реалізації цього сценарію може завадити брак сил і коштів, значна частина яких зосереджена на українському напрямі, що потребує постійного перекидання нових підрозділів замість знищених та виведених з ладу. Саме тому Путін намагається якомога скоріше втягнути Білорусь до власного хрестового походу на Європу.

Незважаючи на очевидність фатальності такого плану, ризик атаки Москви на невелику територію на польсько-литовському кордоні залишається високим, а це розв’яже їй руки для подальшої окупації як країн Балтії, так і Польщі.